[Lyrics - Олег Ольжич, 1935]

 О, невмолимі скам'янілі дні,
 Міцна рука над людьми і богами
 ...Чигає там, у сірій далині,
 Лягає горами за нами.

 Ми подолаєм знов, ще не одні
 Нам скоряться, над все є вірна криця
 Та нам також судилося розбиться
 Колись і десь об гори кам'яні.

 Є незмінна земля, і усе на ній зміна невпинна,
 Золоте - на світанні, за дня вітряного - срібляне,
 Мідь розтоплена - озеро те ж, в надвечірніх годинах,
 І застигле залізо - вночі, у холодних туманах.

 Міцно куте з металів, ще путо ніхто не роздер це,
 Дня і місяця й року чотири пори, а на гльобі
 В дужих карбах людське неспокійне і жадібне серце,
 І для нього судився довічний почвірний колобіг.

[English translation:]

 Oh, inexorable petrified days.
 Strong hand over people and gods.
 …Waits there, in the gray distance,
 Lays down with mountains behind us.

 We will [bad word] again. Many yet
 will be conquered by us. Above all there is a [bad word] steel.
 But we also destined to be broken
 Someday and somewhere on a stone mountains.

 ***

 There is an invariable land, and everything on it is an unceasing change.
 Gold – at a dawn, by windy day – silver,
 Melted copper – the same lake, in hours before evening,
 And the frozen iron – at night, in cold mists.

 Nobody yet has torn apart this hard-forged metal fetters.
 The day and the month and the year`s four seasons, and on the globe –
 In strong scars human`s restless and greedy heart,
 And the horrible eternal cycle was destined to it.

[Oleg Olzhych, 1935]