За те, що встоперше хочу мчати стрімголов
Виправляти усе невчасно знов,
Що не часто згадував, що для мене всім є Ти,
Що найдовший шлях обрав собі пройти.

За те, що не можу повернути час назад
Й обернути у літо снігопад,
Що злегковажив тим, що шанс дається лиш один,
Що прямим шосе здавався серпантин.

За те, що гортаю досі жовклі сторінки
Й живуть у душі святі рядки,
За помилками власними що повинен слідом йти.
Бачить Бог: вихід я хотів знайти...

Дзвін струн моїх у тиші чує лиш марево бліде,
Й той берег, що тепер пустує, чекає ще Тебе...

Пробач, що насмілився нас зламати,
Пробач, що відпустив, коли мав обійняти, 
Пробач, що забув, коли мав пам'ятати,
Пробач.. Так легко найцінніше втратить....
Що вчасно не зміг себе здолати, 
Що так мало ранків встиг подарувати,
Що усмішку твою можу лиш пам'ятати
Пробач...