Я захворів хворобою, коли ще був малий.
Не зарахований в ряди галімих ешелонів.
І споконвіку,до гробової дошки
Люблю і слухаю ,напевно, коли приходить муза.
Ні, нема зла, його я не тримаю, не знаю.
Може концепцію інгредієнтів дарованих із раю.
Допоки мізки варять і пальці б'ють по педам,
Не зійду з теми, стираю кеди.
Моє лібрето, почуй його у метрах.
Побач диктаторів-тиранів і сіль на рану.
У силусах бетонного меридіану
Шалене людство приречене блукати в бетонних джунглях.
Зворотнього шляху немає.
Пурпурні гроші цьому лиш потокають.
Потопають ті питомі до жаги і вражень .
В потоках слизу ідуть донизу.
Чіпляючись за важіль ворогів-підлих кротів.
Які, немов голодні криси, знову безжально рвуть на шмати
Сприяючі франшизі.
Підвісься під карнизом на товстім шнурі.
Та це не вихід. Ти чуєш, дурень?
Ладнай свій курінь, готуйсь до бою не даючи спокою.
Покій не гоє.
Промовлю вголос, зібравшися до купи.
Залізу знов в зибучі крупи.

Шукаєм похідну від слова вже котру годину.
Руками ліпимо рідну рутину.
Ніхто з нічого. Ще одна копія,
Коли в усіх дітей дідаскалейно фобія.
Буде так. Може я.
Можливо, вже дадуть мені у руки яд.
Вже давно не чисто там.
Що ти там, Качан? Семплів накачав.
Вірші писав. Музу витрачав.
Так було довго, пока не одичал
Якби не кричав, я це не проміняю.
Ці вірші краще би мовчали.
Всередині дві різні думки.
Сперечаюсь сам з собою, зібравшись до купи.
Коли я піднімаю руки до гори,
Ще один внутрішній голос зі мною говорить.
Люди - це вірус, хвороба планети.
Все далі, і далі, затягує в тенета.
Десятки тисяч рук, мільярди голосів.
Один добрий оскал з десятка диких псів.
Дивним був суісайд прайда, правда?
Загострена катана ката?
Залишитись німим. Зовсім таким.
Дивні трактати. Дивні пісні.