Гримасою нудьги скривилися уста,
 Всі хвилі поривань розбилися об скелі,
 Лишився тільки смак: безмежжя й пустота,
 Хоч випито ущерть гіркий розкоші келих.

 Вночі, коли важка, нестерпна темнота
 Кудлатим чорним псом снується вкруг постелі,
 В обіймах лиш одна коханка – самота,
 В розбитої душі обідранім готелі.

 Вона нашіптує і мучить брязком барв,
 Повій і демонів, скривавлених примар
 І Мах спокусливих відьомським стилем Гойї;

 І він, підвівши зір з-під хмурого чола,
 Пірнав у вічний вир людських несупокоїв
 В'язати китиці з кошмарних квітів зла.

[Святослав Гординський (1906-1993)]

[English translation:]

 Lips are twisted with a grimace of boredom,
 All the waves [bad word] are crashed on rocks,
 There was left only a taste: infinity and emptiness
 Though a bitter glass of luxury is [bad [bad word] 

 At night, when hard, unbearable darkness
 Like shaggy black dog walks around the bed,
 In the embraces there are only one woman - the loneliness
 In the tattered hotel of broken soul.

 She whispers and torments with a rattles of colours,
 Prostitutes and demons, bloody ghosts
 And seductive majos in witch style of Goya;

 And he, having lifted a sight from under gloomy forehead,
 Dived into the eternal vortex of human unrests
 To create bouquets with flowers of nightmarish evil.

[Svyatoslav Gordynsky (1906 – 1993)]