Можливо треба було жити як всі,
а я хотів інакшим бути завжди. 
Так скучно плисти по течії з ними...
Можливо я не дав тобі теплоту,
і ти не знаєш погляд через фату.
Логічно. Як можна було з цим жити?

А пам"ятаєш метро нічного Берліна
і наші тіні на стінах 
Місцях щасливих людей?
А пам"ятаєш балкон під небом Мадріда
і на трибунах Коріди
Місця щасливих людей...

Тягуча павутина зйомних квартир
і дві душі пробиті сотнями дір,
так страшно, коли не знаєш, що завтра...
Тепер я оглядаю знаті часи
і знаю ціну світлої полоси.
Не варто шукати винних крім себе.

А пам"ятаєш страшенний шторм на Мальдівах,
на фотках ніс обгорілий.
Місця щасливих людей.
А пам"ятаєш старий кабак на Бродвеї, цибуля сир із печеня.
Місця щасливих людей...

Я на перед ніколи не вивчаю маршрут, мені не важливо, тільки б ти була тут. Всерівно куди нас понесе вітер...
В житті не важливий сигнал GPS,
якщо не один ти рюкзак свій несеш,
то знайдеш для себе десь таки місце.

А пам"ятаєш, велосипеди в Парижі,
і в Закопаному лижі. 
Місця щасливих людей.
А пам"ятаєш наш Новий Рік в електричці
і Лондон, як на відкритці.
Місця щасливих людей.
А па'ятаєш холодне пиво Стокгольма
і знову ми було двоє.
Місця щасливих людей.
А пам"ятаєш, як я втікав з інститута, щоби з тобою побути.
І досих пір я тут є...