Ти сказав нам: забудьте всі прокляття й страх.
Знайдіть десять праведників в цих містах.
Моє слово надійне і тверде, як мідь.
Я все порішаю, ви просто знайдіть.

Але перший праведник піймався на гачок.
Другий праведник помер від балачок.
Третього партнери потопили у лайні —
не найкраща смерть, та на війні, як на війні.

Четвертий знав, що всім увірветься терпець,
і першим сів на електричний стілець.
П’ятий праведник не відав, що творив,
а судді і психіатрам поміж іншим говорив:

Я знаю, Боже, що таке дно.
Всім давно усе все одно.
Всі давно чекають кінця.
До тебе тут ставляться, як до мерця.

Тому просто знищуй, просто пали,
церковні мури, темні вали.
Життя одне, ніяк не мине.
Знищуй мене, давай, знищуй мене.

Ми слухали уважно твою волю благу.
Наше життя — яскраве сонце на снігу.
Наші розп’яття — кольоровий метал.
Ти з нами — боже шарлатанів і катал.

Але шостий праведник ховався від усіх.
Сьомий виявився просто псих.
Восьмий із дев’ятим утворили сім’ю.
Десятий напоровся на розтяжку свою.

І ось ми стоїмо серед туману та роси.
І слухаємо всі ці безтурботні голоси.
Дивимось як сонце проступає із зімли.
Питань немає. Просто пали.