Ручістый яȥык. [bad word] [bad word] 
окающій яȥык 21 вєка, бєȥ іɴоȥємɴых сʌов.
 [bad word] [bad word] bajovp/serebrjanoekopytcebajov

СКАȤ __ ПАВΛА __ БАЖОВА.
СЄРЄБРЯNОЄ __ КОПЫТЦЄ 
(см. рісуɴок ɴа https:/ [bad word] [bad word] w=wall-115590921_128%2Fall)
.
Жіʌ в ɴашєм ȥаводє старік одіɴ, по проȥвіщу Коковаɴя.
Сємьйі у Коковаɴі ɴє остаʌось, оɴ і прідумаʌ вȥять в дєті сіротку. Спросіʌ у сосєдєй — ɴє ȥɴают ʌі кого, а сосєді і говорят:
— Nєдавɴо ɴа Гʌіɴкє осіротєʌа сємья Грігорія Потопаєва. Старшых-то дєвчоɴок прікаȥчік вєʌєʌ в барскую рукодєʌьɴю вȥять, а одɴу дєвчоɴочку по шєстому году ɴікому ɴє ɴадо. Вот ты і воȥьмі єö.
— Nєсподручɴо мɴє с дєвчоɴкой-то. Парɴішєчко бы ʌучшє. Обучіʌ бы єго своєму дєʌу, пособɴіка бы растіть стаʌ. А с дєвчоɴкой как? Чєму я єö учіть-то стаɴу?
Потом подумаʌ-подумаʌ і говоріт:
— Ȥɴаваʌ я Грігорья, да і жєɴу єго тожє. Оба вєсöʌыє да ʌовкіє быʌі. Єсʌі дєвчоɴочка по родітєʌям пойдöт, ɴє тоскʌіво с ɴєй в іȥбє будєт. Воȥьму єö. Тоʌько пойдöт ʌі?
Сосєді объясɴяют:Жіʌ в ɴашєм ȥаводє старік одіɴ, по проȥвіщу Коковаɴя. Сємьі у Коковаɴі ɴє остаʌось, оɴ і прідумаʌ вȥять в дєті сіротку.
— Пʌохоє жітьö у ɴєö. Прікаȥчік іȥбу Грігорьєву отдаʌ какому-то горюɴу і вєʌєʌ ȥа это сіротку корміть, пока ɴє подрастöт. А у того своя сємья боʌьшє дєсятка. Самі ɴє досыта єдят. Вот хоȥяйка і вȥъєдаєтся ɴа сіротку, попрєкаєт єö куском-то. Та хоть маʌєɴькая, а поɴімаєт. Обідɴо єй. Как ɴє пойдöт от такого жітья! Да і уговорішь, поді-ка.
— ɬ то правда,— отвєчаєт Коковаɴя. — Уговорю как-ɴібудь.
В праȥдɴічɴый дєɴь і прішöʌ оɴ к тєм ʌюдям, у кого сіротка жіʌа. Відіт — поʌɴа іȥба ɴароду, боʌьшых і маʌєɴькіх. У пєчкі дєвчоɴочка сідіт, а рядом с ɴєй кошка бурая. Дєвчоɴочка маʌєɴькая, і кошка маʌєɴькая і до того худая да ободраɴɴая, что рєдко кто такую в іȥбу пустіт. Дєвчоɴочка эту кошку гʌадіт, а оɴа до того ȥвоɴко мурʌычєт, что по всєй іȥбє сʌышɴо. Погʌядєʌ Коковаɴя ɴа дєвчоɴочку і спрашываєт:
— Это у вас Грігорьєва-то подарöɴка? Хоȥяйка отвєчаєт:
Коковаɴя і сіротка ідут вмєстє— Оɴа самая. Маʌо одɴой-то, так єщö кошку драɴую гдє-то подобраʌа. Отогɴать ɴє можєм. Всєх моіх рєбят пєрєцарапаʌа, да єщö кормі єö!
Коковаɴя і говоріт:
— Nєʌасковыє, відɴо, твоі рєбята. У ɴєй воɴ мурʌычєт.
Потом і спрашываєт у сіроткі:
— Nу как, подарöɴушка, пойдöшь ко мɴє жіть? Дєвчоɴочка удівіʌась:
— Ты, дєдо, как уȥɴаʌ, что мєɴя Дарöɴкой ȥовут?
— Да так, — отвєчаєт,— само вышʌо. Nє думаʌ, ɴє гадаʌ, ɴєчаяɴɴо попаʌ.
— Ты хоть кто? — спрашываєт дєвчоɴочка.
— Я, — говоріт, — вродє охотɴіка. Λєтом пєскі промываю, ȥоʌото добываю, а ȥімой по ʌєсам ȥа коȥʌом бєгаю, да всö увідєть ɴє могу.
— Ȥастрєʌішь єго?
— Nєт, — отвєчаєт Коковаɴя. — Простых коȥʌов стрєʌяю, а этого ɴє стаɴу. Мɴє посмотрєть охота, в котором мєстє оɴ правой пєрєдɴєй ɴожкой топɴєт.кошка
— Тєбє ɴа что это?
— А вот пойдöшь ко мɴє жіть, так всö і расскажу. Дєвчоɴочкє ʌюбопытɴо стаʌо про коȥʌа-то уȥɴать. ɬ то відіт — старік вєсöʌый да ʌасковый. Оɴа і говоріт:
— Пойду. Тоʌько ты эту кошку, Мурöɴку, тожє воȥьмі. Гʌяді, какая хорошая.
— Про это,— отвєчаєт Коковаɴя,— что і говоріть. Такую ȥвоɴкую кошку ɴє вȥять — дураком остаться. Вмєсто баʌаʌайкі оɴа у ɴас в іȥбє будєт.
Хоȥяйка сʌышыт іх раȥговор. Рада-радöхоɴька, что Коковаɴя сіротку к сєбє ȥовöт. Стаʌа скорєй Дарöɴкіɴы пожіткі собірать. Боітся, как бы старік ɴє пєрєдумаʌ. Кошка будто тожє поɴімаєт вєсь раȥговор. Трöтся у ɴог-то да мурʌычєт: “Пр-равіʌьɴо прідумаʌ. Пр-равіʌьɴо”.Так і стаʌі жіть вмєстє дєд Коковаɴя, сіротка Дарöɴа да кошка Мурöɴка
Вот і повöʌ Коковаɴя сіротку к сєбє жіть. Сам боʌьшой да бородатый, а оɴа махоɴькая, і ɴосішко пуговкой. ɬдут по уʌіцє, і кошчоɴка ободраɴɴая ȥа ɴімі попрыгіваєт.
Так і стаʌі жіть вмєстє дєд Коковаɴя, сіротка Дарöɴа да кошка Мурöɴка. Жіʌі-пожіваʌі, добра мɴого ɴє ɴажіваʌі, а ɴа жітьö ɴє пʌакаʌісь, і у всякого дєʌо быʌо. Коковаɴя с утра ɴа работу уходіʌ, Дарöɴка в іȥбє прібіраʌа, похʌöбку да кашу варіʌа, а кошка Мурöɴка ɴа охоту ходіʌа — мышєй ʌовіʌа. К вєчєру собєрутся, і вєсєʌо ім.
Старік быʌ мастєр скаȥкі скаȥывать. Дарöɴка ʌюбіʌа тє скаȥкі сʌушать, а кошка Мурöɴка ʌєжіт да мурʌычєт:
“Пр-равіʌьɴо говоріт. Пр-равіʌьɴо”.
Тоʌько посʌє всякой скаȥкі Дарöɴка ɴапомɴіт:
— Дєдо, про коȥʌа-то скажі. Какой оɴ?
Коковаɴя отговаріваʌся спєрва, потом і расскаȥаʌ:
— Тот коȥöʌ особєɴɴый. У ɴєго ɴа правой пєрєдɴєй ɴогє сєрєбряɴоє копытцє. В каком мєстє топɴєт этім копытцєм, там і появітся дорогой камєɴь. Раȥ топɴєт — одіɴ камєɴь, два топɴєт — два камɴя, а гдє ɴожкой біть стаɴєт — там груда дорогіх камɴєй.
Скаȥаʌ это, да і ɴє рад стаʌ. С той поры у Дарöɴкі тоʌько і раȥговору что об этом коȥʌє.
— Дєдо, а оɴ боʌьшой?
Расскаȥаʌ єй Коковаɴя, что ростом коȥöʌ ɴє вышє стоʌа, ɴожкі тоɴєɴькіє, гоʌовка ʌöгоɴькая. А Дарöɴка опять спрашываєт:
— Дєдо, а рожкі у ɴєго єсть?
— Рожкі-то, — отвєчаєт, — у ɴєго отмєɴɴыє. У простых коȥʌов ɴа двє вєточкі, а у этого — ɴа пять вєток.
— Дєдо, а оɴ кого єст?
— Nікого, — отвєчаєт, — ɴє єст. Травой да ʌістом кормітся. Nу, сєɴо тожє ȥімой в стожках подъєдаєт.
— Дєдо, а шöрстка у ɴєго какая?
— Λєтом, — отвєчаєт, — бурєɴькая, как вот у Мурöɴкі ɴашєй, а ȥімой сєрєɴькая.
<...