Вона носила квіти в волоссі,
І ними грався він і ще вітер.
Здавалося, давно вже дорослі,
Але кохали щиро, мов діти.
Будиночок на розі двох вулиць,
Паркан плющем осіннім завитий.
Здавалося, дощі схаменулись,
Здавалося, завжди буде літо.
Лише один дзвінок телефону,
І варто тільки їм захотіти,
Повіяло теплом з-за кордону,
А от же, неодмінно летіти….

Не обіцяй назавжди,
 Не обіцяй на вічно,
Де твоє, моє завтра?
У скронях вітер свище.
Не обіцяй навіщо,
 Не обіцяй, не треба.
Залежить час найблищій,
Та не завжди від тебе.

І раптом все змінилось навколо:
Проблеми, ціни, сни, сподівання.
Роз’їхалися як діти в школу:
Що першим було, стало останнім.
Куди ведуть строкаті дороги?
Чому ви заблукали у світі?
Вас сотні, тисячі, вас мілліони
В Ізраїлі, Канаді, на Криті.
Є спогади про те, як було все.
Надія є на те, як все буде.
Нас доля стрімко течію несе,
Бо ми є не титани – ми люди….

Не обіцяй назавжди, 
Не обіцяй на вічно,
Де твоє, моє завтра?
У скронях вітер свище.
Не обіцяй навіщо, 
Не обіцяй, не треба.
Залежить час найблищій,
Та не завжди від тебе.

Вона носила квіти в волоссі,
І ними грався він і ще вітер.
Здавалося, давно вже дорослі,
Але кохали щиро, мов діти.