Скажи чому, мов лебеді у даль,
Летять роки за обрій біло-синій.
Скажи чому в душі моїй печаль.
Для щастя треба що людині?
Життя у скроні сивину впліта,
Тягар буденний в душу поселився.
І моя юність в далі відліта,
А я сповна ще нею не напився.
Нехай летить, її я відпущу.
У дні осінні гордо покрокую.
Дайте напитись щастя, мов дощу.
Я на весні ще може заквітую.
Летіть-летіть мої весняні дні,
Не до снаги мені з вами зрівнятись.
Багато щастя буде на землі,
Мені ж із осінню повік кохатись.
Мудрість не знайдеш, як не поживеш.
Життя дороги не такі тернисті.
Щось може втратиш, ну а щось знайдеш.
Дні то похмурі, то джерельно-чисті.
Коханим будеш, а кохати – ні.
Чи навпаки любитимеш без тями.
Можливо, знайдеш щастя на землі,
А може ти повік самотнім станеш.