Четверту добу ми не бачимо сонця,
Сльозиться у схроні зволожений мур.
Не плачте душею, мій друже Ковалю,
Бо дуже нелегко й мені самому.

Уже котрий тиждень чекаємо нагоди,
Коли запалає Вкраїна в огні.
Мій друже Ковалю, затягнемо пісню,
Бо дуже нелегко й самому мені.

Кудись наші коні помчали далеко
І долю понесли у зоряну ніч.
Нам сниться в розлуці згорьований батько,
Зсивіла дружина приходить у сні.

А нам би одверто агітки лукаві
Розбити об святість твердої руки.
Та іменем нашим свої чорні справи
Ізнову прикрили московські полки.

І мачуху долю, й брехливу неславу
Нам подарували звитяжні роки.
Тож будьмо незламні, мій друже Ковалю,
На славу Вкраїні, на вічні віки!

Четверту добу ми не бачимо сонця,
Сльозиться у схроні зволожений мур.
Не плачте душею, мій друже Ковалю,
Бо дуже нелегко й мені самому.