Ой на горі василечки сходять,
Під горою барвінок послався.

Під горою барвінок послався,
А вдовин син розпивсь, розгулявся.

А вдовин син розпивсь, розгулявся,
Ще й до того не хоче робити.

Ще й до того не хоче робити
Та йде в корчму горілочку пити.

Стоптав, зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку Марусину.

Марусенька по бережку ходе,
А за нею вітер хвилю гоне.

Марусенька на хвилю ступила,
Мати сина силою женила.

Мати сина силою женила,
По вулиці невістку судила.

Та дрімливая, сонливая невістка,
Ще й до того не хоче робити.

Ще й до того не хоче робити,
Іде в корчму горілочку пити.

А свекруха її не злюбила,
До порога спати положила.

До порога спати положила,
А до сина стиха говорила:

"Піди, сину, на ярмарок пішки,
Купи, сину, реміннії віжки.

Купи, сину, реміннії віжки,
Скрути милій рученьки ще й ніжки.

Ще й до того дротяну нагайку,
Скатай милу, як синю китайку".

А миленька білу постіль слала,
До постелі стиха промовляла:

"Постіль моя тонка, білесенька,
Хто ж на тобі цю ніч буде спати?

Хто ж на тобі цю ніч буде спати?
Буде милий, як кат, катувати".

А звечора свічечка горіла,
А в півночі нагайка шуміла.

А в півночі нагайка шуміла,
А к світові миленька умліла.

Лежить мила, як бомага синя,
А миленький, як білая глина.

"Ой ти, мати, порадниця в хаті,
Порадила, як милу карати.

Порадила, як милу карати,
Тепер порадь, як милу сховати".

"Зорви, сину, в коморі мостину
Та й заховай чужую дитину".

"Не зорветься в коморі мостина,
Не втаїться чужая дитина.

Треба, мати, коня продавати,
Треба, мати, милу поховати".

"Сідлай, сину, коня вороного
Та їдь сину, до тестя рідного.

Нехай іде, нехай поспішає,
Нехай свою дитину сховає".

По миленькій в усі дзвони дзвонять,
Сина й матір до острогу гонять.

На миленьку сорочку наділи,
Сина й матір в острог посадили.