Подих намиста з троянд на вустах,
Срібний ланцюг я тримаю в руках.
Знову щось зникне і знову прийде…
Як зневажаю я тебе!
Мій непокірний слуга, не барись!
Стань на коліна, в любові клянись!
Забудь усе, мене почуй,
Любові сльози поцілуй!

І
Знов накрила мене самотність безжальна,
Та луною я чую мов серця стук
І на крилах, на рваних, місячне сяйво…
Що зі мною? Після стількох мук
Немов я жива! Та самотність ріже вогнем.
Ти почуй мої слова. Перед розп’яттям присягнем,
Одним бажанням осягнем!

Пр.
Тихо кайдани з троянди зніми
І на зап’ястя їх нам надягни.
Диво обіймів до тіла торкне…
Як я обожнюю тебе!
Стань на коліна любові краси,
В жертву себе тим словам принеси
Що в серці біль мені дадуть
І в нову казку утечуть!

Чи гріх це – не знаю,
Скажи «кохаю»!
З губ табу зніми,
Словом обійми!

ІІ
Світ мов замок, ворота Богом відкриті!
Я на обрій до нього серце верну.
У світанок відкриєш очі закриті
І до мрій тебе я проведу!
Мене лиш поклич; обережно скажеш ім’я,
Зрозумієш сяйво свіч, тоді здійсниться – прийду я,
І вічність буде вже твоя!

Пр.
Персні троянди схрести по-скоріш,
Стрічку зі шкіри зв’яжи по-міцніш!
В дзеркало йду я, в те коло пора…
О ця скажена клята гра!
Казка любові, прошу, вернись!
Милий, лишися і загубись!
І чорний шлюб німих речей
Прикрасять сльози із очей!

Брехню зневажаю,
Скажи «кохаю»!
Геть здоровий глузд
З непорочних вуст!

Пр.
Подих намиста з троянд на вустах,
Срібний ланцюг я тримаю в руках.
Знову щось зникне і знову прийде…
Як зневажаю я тебе!
Мій непокірний слуга, не барись!
Стань на коліна, в любові клянись!
Забудь усе, мене почуй,
Любові сльози поцілуй!

Тихо кайдани з троянди зніми
І на зап’ястя їх нам надягни.
Диво обіймів до тіла торкне…
Як я обожнюю тебе!
Стань на коліна любові краси,
В жертву себе тим словам принеси
Що в серці біль мені дадуть
І в нову казку утечуть!

Ти ніжно в розмові
Зізнайся в любові
Тільки лиш одним
Поцілунком цим!