Як зібрався козаченько працювати за кордоном,
І спитав свою дівчину: ”Що тобі привезти, ладо?”
А кохана-наречена побажала в подарунок,
Золоту чарівну квітку, що вночі вогнем палає.

Рік пройшов, козак насправді заробив великі гроші,
Взяв на них своїй красуні файні сукні та обручку,
А дівчині мало збитку, бо дівчина хоче квітку,
Та ніхто того не знає, де вона вночі палає.

Приспів:
Люби мене, мила, і узимку та влітку,
Шукай в моїм серці палаючу квітку
Шукай в моїм серці і крила, і небо,
Люби мене, мила, це все, що нам треба!

А козак ходив шинками все шукав ту кляту квітку,
Наливав по повній чарці тим, хто вік провів у мандрах,
І вела його не зірка, а дівоча забаганка,
Золота чарівна ватра, що живим вогнем палає.

Різні люди пили чарку: гендлярі, заробітчане,
Кобзарі, колишні бранці, мореплавці та повії.
Всі казали, що та квітка то не казка і не плітка, 
Та ніхто того не знає, де вона вночі палає.

Приспів

А козак пішов у гори, хоч його дівчина вночі
Ясні виплакала очі, поки він шукав їй щастя,
Він і радий би додому, та хіба ж то буде лицар,
Що пригорнеться до лади без гостинця у кишені

Він дійшов до виднокраю, розбудив пташиний вирій,
Вів розмови з мудрим круком, у сови просив поради,
Він питав про тую квітку і сороку, і лебідку,
Та ніхто того не знає, де вона вночі палає

Приспів