Їхав козак за Дунай,
Сказав: - Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй!

- Постій, постій, козаче,
Твоя дівчина плаче,
Як ти мене покидаєш, -
Тільки подумай!

Лучше було б, лучше було б не ходить,
Лучше було б, лучше було б не любить,
Лучше було б, лучше було б та й не знать,
Чим тепер, чим тепер забувать.

Лучше було б, лучше було б не ходить,
Лучше було б, лучше було б не любить,
Лучше було б, лучше було б та й не знать,
Чим тепер, чим тепер забувать.

Вийшла, руки заломавши і тяженько заплакавши:
Як ти ж мене покидаєш - тільки подумай!
Білих ручок не ламай, ясних очок не стирай;
Мене з війни із славою к собі дожидай.

Лучше було б, лучше було б не ходить,
Лучше було б, лучше було б не любить,
Лучше було б, лучше було б та й не знать,
Чим тепер, чим тепер забувать.

Лучше було б, лучше було б не ходить,
Лучше було б, лучше було б не любить,
Лучше було б, лучше було б та й не знать,
Чим тепер, чим тепер забувать.

Не хочу я нічого, тільки тебе одного;
Ти будь здоров, мій миленький, а все пропадай.
Свиснув козак на коня: "Оставайся здорова!
Як не згину, то вернуся через три года!

Лучше було б, лучше було б не ходить,
Лучше було б, лучше було б не любить,
Лучше було б, лучше було б та й не знать,
Чим тепер, чим тепер забувать.

Лучше було б, лучше було б не ходить,
Лучше було б, лучше було б не любить,
Лучше було б, лучше було б та й не знать,
Чим тепер, чим тепер забувать.