Ой по-під гай зелененький
Ходить Довбуш молоденький
На ніженьку налягає,
Топірцем ся підпирає.
Ой, ви, хлопці, свистом-свистом,
Засипає стежки листом.
Ой, ви, хлопці, бігом-бігом,
Замітає стежки снігом.
Аби Кути не минути,
До Космача повернути.
До Космача, та й до Дзвінки,
До Штефанової жінки.
Добрий вечір, Штефанова!
Чи вечеря вже готова?
А вечеря не готова,
Бо Штефана нема вдома.
Він поїхав петлювати,
Мабудь буде ночувати .
Штефан пішов на роботу,
Повернеться у суботу.
Чи будеш нам відкривати?
Чи самим ся добувати?
В мене двері тисовії,
На них замки сталевії.
Не поможуть замки твої,
Як підставлю плечі свої.
Довбуш начав налягати,
Стали двері ся ламати.
Довбуш двері відкриває,
(Довбуш плечі підкладає,)
Штефан в Довбуша стріляє.
Як устрілив в праве плече,
А з лівого кровця тече.
Бо знав добре поціляти,
Довбуш буде помирати.
Ой, ви, хлопці, ой, ви мої,
Візьміть мене з хати тої.
Ой, ви, хлопці, ви, молодці,
Беріть мене на топорці.
Беріть мене на топори,
Занесіть мя в чорні гори.
Занесіть мя в Верховину,
Де родився, там най згину.
Там родились тато й мати,
Там я буду спочивати.
Сріблом-златом поділіться,
Та й за мною не журіться.
Штефанові дайте мірку,
Бо я любив його жінку.
Штефанисі дайте сала,
Бо вона мене кохала.
Тай топірці занехайте,
Крови більш не проливайте.
Бо кров людська - не водиця,
Проливати не годиться.
Як будемо ґаздувати,
Жінкам правди не казати!
Не журіться, пане-браття, -
Ще повстане Прикарпаття!
Ой, попід гай зелененький
Ходить Довбуш молоденький.