Течії молодого вітру
омивають тіло,
тіло бачить сни.
Вечір, я до тебе мила
і сором’язлива.
Тільки оціни.
Тільки не розбий мене,
я ж все про себе розкажу.
Не треба отрути на вустах.
Може ти не чув, як я ходила за межу
Пуста.

Шепіт дурнуватих квітів,
миле тріпотіння за моє життя.
Літом я позбулась тіні,
Думаєш, жалкую? -
Але то була не я.
То була чужа і сіра оболонка, а тепер
Я трохи для себе поживу.
Тільки ти ніколи не лишай мене саму.
Бо вмру.