Вартовий мовчки, мов автомат, вийшов із кімнати.
       (Так, це був незамінимий вартовий: не тільки Андрюша - і ми грішили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстріли. Але він, цей дегенерат, завше був солдатом революції, і тільки тоді йшов з поля, коли танули димки й закопували розстріляних).
       ...Портьєра роздвинулась, і в мій кабінет увійшло двоє: женщина в траурі й мужчина в пенсне. Вони були остаточно налякані обстановкою: аристократична розкіш, княжі портрети й розгардіяш - порожні пляшки, револьвери й синій цигарковий дим.
       Я:
       - Ваша фамілія? 
       Зет!
       - Ваша фамілія?
       - Ігрек!
       Мужчина зібрав тонкі зблідлі губи і впав у безпардонно-плаксивий тон: він просив милости. Женщина втирала платком очі. 
       Я:
       - Де вас забрали?
       - Там-то!
       - За що вас забрали?
       - За те-то!
       Ага, у вас було зібрання! Які можуть бути зібрання в такий тривожний час уночі на приватній квартирі?
       Ага, ви теософи! Шукаєте правди!.. Нової? Так! Так!.. Хто ж це?.. Христос?.. Ні?.. Інший спаситель світу?.. Так! Вас не задовольняє ні Конфуцій, ні Лаотсе, ні Будда, ні Магомет, ні сам чорт!.. Ага, розумію: треба заповнити порожнє місце...
       Я:
       - Так по-вашому, значить, назрів час приходу Месії? 
       Мужчина й женщина:
       - Так!
       Я:
       - Ви гадаєте, що цей психологічний кризис треба спостерігати і в Європі, і в Азії, і по всіх частинах світу? 
       Мужчина й женщина:
       - Так! 
       Я:
       - Так якого ж ви чорта, мать вашу перетак, не зробите цього Месію з "чека"?
       Женщина заплакала. Мужчина ще більше зблід. Суворі портрети князя й княгині похмуро дивились із стін. Доносилась канонада й тривожні гудки з вокзалу. Ворожий панцерник насідає на наші станції - передають у телефон. З города долітає гамір: грохотали по мостовій тачанки.
       ...Мужчина впав на коліна й просив милости. Я з силою штовхнув його ногою - і він розкинувся горілиць.
       Женщина приложила траур до скроні і в розпуці похилилася на стіл.
       Женщина сказала глухо й мертво:
       - Слухайте, я мати трьох дітей!.. 
       Я:
       - Розстрілять! 
       Вмить підскочив вартовий, і через півхвилини в кабінеті нікого не було.
       Тоді я підійшов до столу, налив із графина вина й залпом випив. Потім положив на холодне чоло руку й сказав:
       - Далі!
       Увійшов дегенерат. Він радить мені одложити діла й розібрати позачергову справу:
       - Тільки-но привели з города нову групу версальців, здається, всі черниці, вони на ринку вели одверту агітацію проти комуни.
       Я входив у роль. Туман стояв перед очима, і я був у тім стані, який можна кваліфікувати, як надзвичайний екстаз.
       Я гадаю, що в такім стані фанатики йшли на священну війну.
       Я підійшов до вікна й сказав:
       - Ведіть!