Ой у полі криниченька,
Там чорнявий козаченько
Свого коня напуває,
На дівчину поглядає.

Відведи, козаче, очі,
Бо насняться серед ночі,
Випий воду із відерця,
Та й залишиш своє серце.

Ой дівчино чорноброва,
До душі твоя розмова,
Серце моє ти пізнаєш,
Якщо вірно покохаєш.

Я би рада покохати,
Тільки де ж такого взяти,
Щоб до мене серцем линув
І кохав одну єдину.