Бажання бачити його, і не бачити - стрибає в тобі, немов напруга в зіпсованій мережі. 
Думаєш: "Ну його на хрін з усіма цими подорожами, і нескінченними подружками." 
І півгодини все ніби нормально, а потім дихаєш так, ніби в легенях застрягли ножі, 
і шукаєш поглядом телефон, як смертельно хворий шукає кисневу подушку. 

Він завжди починає розмову пошепки, якось зненацька, 
і відчиняє двері під'їзду так, що ти чуєш на п'ятому. 
Нічого не помінялося за останні двадцять - 
хіба що почала палити, і трохи вживати мати. 

Мати часто каже тобі: "Мала, ну чого ти носишся з ним, як з іконою, 
з ним не буває тепло, я вже мовчу про витрати на постинор, і подерті вени. 
Подивись на нього, він оживає лише виходячи до мікрофона, 
коли всі завмирають, і щоразу вмирає, не встигнувши навіть зійти зі сцени." 

Все так, але що мама може знати про це? Трапляються люди, яких тільки для тебе створено, 
стаються ночі, що давляться власною м'якістю, не викинувши ні звука. 
"Мамо, про все найкраще я дізнаюсь із легкого порно, 
мамо, найгірше трапляється, коли він бере мою руку." 

Від цих дотиків з її шкіри зриваються в небо птахи, 
вона починає читати йому його вірш, втискаючи поміж рядків 
своє: "Милий мій, відпусти мені мої гріхи, 
як я відпускаю твої."