Гомоніла Україна,
 Довго гомоніла,
 Довго, довго кров степами
 Текла-червоніла.
 Текла, текла та й висохла.
 Степи зеленіють;
 Діди лежать, а над ними
 Могили синіють.
 Та що з того, що високі?
 Ніхто їх не знає,
 Ніхто щиро не заплаче,
 Ніхто не згадає.
 Тілько вітер тихесенько
 Повіє над ними,
 Тілько роси ранесенько
 Сльозами дрібними
 Їх умиють. Зійде сонце,
 Осушить, пригріє;
 А унуки? їм байдуже,
 Панам жито сіють.
 Багато їх, а хто скаже,
 Де Ґонти могила,—
 Мученика праведного
 Де похоронили?
 Де Залізняк, душа щира,
 Де одпочиває?
 Тяжко! важко! Кат панує,
 А їх не згадають.

 Гомоніла Україна,
 Довго гомоніла,
 Довго, довго кров степами
 Текла-червоніла.
 І день, і ніч ґвалт, гармати;
 Земля стогне, гнеться;
 Сумно, страшно, а згадаєш —
 Серце усміхнеться.