Не зможу кохати свою кімнату

Кожного ранку проходжу біля гойдалки,
котру оточують два великих будинки
із візерунками на животі, з зеленими очима.
я дивлюсь та відчуваю, що слабкий проти них,
не зможу зрушити їх з місця, вибити вікно, відкрити всі під’їзди,
щоб увійшло моє тепло.
Вони настільки прекрасні німими балконами,
Заплаканим одягом й старенькими дідусями

Гойдалка, яка постійно плаває від вітру, дивиться на мене,
Просить і розуміє мене.
Я вічно сидітиму на ній і дивитимусь на будинки.