Коли депресія приходить білими рядками,
Свої руки закидає чорними котами,
Кличе в дальную дорогу, поки не зомліла
Крутить філософські роги, діло моє, діло.
Розійшлися дві зорі - дві сестри рудого сонця,
Я бачив це давно в малесеньке віконце,
Я був тоді багатий, мав сніданок кожен день,
Я прокидався ранком і співав собі пісень.

Попадос! Попадос! Попадос! Попадос!

Та на вулиці багато зелених голосів,
Я їх хотів перекричати та мало не зомлів,
Повертаюся до дому, мажу п'яти салом,
Мабуть знову весна поперек горла стала.
Ходжу собі по хаті божевільними кругами,
То вправо, то наліво дистрофічними ногами.
Водії та пішоходи, я - дитина вітру,
В кишені лежить кольт 45-того калібру.

Попадос! Попадос! Попадос! Попадос!

Ще як ішли на Захід військ наші незлічені полки,
Кожен думав, що тримає генеральні форми ці.
Що далі з дому, то пилюкою покрився їхній слід,
Все задля того, щоб зірвати дикий віртуальний плід.
Трапилось так, що разом з іншими пішов на фронт і я,
Серед натовпу з'являлась також голова моя,
Бо то свідомо поділив весь цей світ НАТО на табори,
Щоб дальший розвиток сюжету був за правилами гри.
Тільки те, чого не маєш втрачаєш на завжди!

На війні, на війні комусь хочеться блювати,
Бракує ніг жіночих, цигарок, биків та вати,
Кидаєшся з багнетом, як дурний, у саме кодло,
Чи вставлять в спину ніж, чи, може, переріжуть горло?
На маленькі на квадрати порізано все небо,
Я би взяв його собі та тільки іншим також треба,
І дивлюся я на небо в телескоп знову і знов,
І бачу як в шматочок кожен схована любов.
Попадос! Попадос! Попадос! Попадос!

Ээээ броо я Все перевёл; Когда депрессия приходит белыми строками,
Свои руки забрасывает черными котами,
Зовет в дальную дорогу, пока не лишилась
Крутящий философские рога, дело мое, дело.
Разошлись две звезды - две сестры рыжего солнца,
Я видел давно в маленькое окошко,
Я был тогда богат, имел завтрак каждый день,
Я просыпался утром и пел себе песен.

Попадос! Попадос! Попадос! Попадос!

И на улице много зеленых голосов,
Я их хотел перекричать и чуть не лишился,
Возвращаюсь домой, мажу пяти салом,
Видимо снова весна поперек горла стала.
Хожу себе по комнате безумными кругами,
То вправо, то влево дистрофическими ногами.
Водители и пешеходы, я - ребенок ветра,
В кармане лежит кольт 45-того калибра.

Попадос! Попадос! Попадос! Попадос!

Еще как шли на Запад войск наши многочисленные полки,
Каждый думал, что держит генеральные формы эти.
Что дальше с дома, то пылью покрылся их следует,
Все для того, чтобы сорвать дикий виртуальный плод.
Случилось так, что вместе с другими пошел на фронт и я,
Среди толпы появлялась также голова моя,
Ибо сознательно разделил весь этот мир НАТО лагеря,
Чтобы дальнейшее развитие сюжета был по правилам игры.
Только то, чего не имеешь теряешь на всегда!

На войне, на войне кому-то хочется блевать,
Хватает ног женских, сигарет, быков и ваты,
Бросаешься со штыком, как глупый, в самое племя,
Или вставлять в спину нож, может, перережут горло?
На маленькие на квадраты изрезано все небо,
Я бы взял его себе и только другим тоже надо,
И смотрю я на небо в телескоп снова и снова,
И вижу как в кусочек каждый скрытая любовь.
Попадос! Попадос! Попадос! Попадос!