КОРАБЛІ (КОРАБЛИ)

силуети двох кораблів залишили на плесі води 
кучерявий шлейф думок, коли тебе вже немає в моїй голові.. 

ми загублені. без адреси ми. 
епізодами зустрічей наповнюємо наші серця. 
роти склеєні. руки зв’язані. 
листівки. дзвінки. байдужі “привіт” і “прощай”. 

ти не зможеш нічого дізнатись. 
ти не зможеш навіть відчути. 
рвуться тонкі канати
ламких мостів стосунків, 
зростають лише образи, 
приємні чомусь людям. 
відблиски спогадів тануть –
назавжди вони зникають. 

хтось тримає в секреті запах мокрих долонь, 
в грудях глибоко сховавши у клітку. 
тисячі років з нами житиме біль 
втрати того, що колись було зв’язано нитками. 

погода кидалась на ніж. 
в бухті горять яскраво вогні. 
не хочеш чути мене?
що ж, значить колись дозволиш мені. 
впився в манжети запах волосся. 
я буду мовчати – так простіше. 
я буду, як хочуть, здаватись дорослим, 
та в горлі застрягло щось й ріже...
_________

блики двух кораблей расписали на глади воды
непричесанную карусель мыслей,
когда тебя уже нет в моей голове..

мы потеряны. мы без адреса.
эпизодами встреч наполняем сердца.
рты заклеены. руки связаны.
открытки. звонки. сухие “привет” и “пока”.

ты не сможешь больше увидеть.
ты не сможешь даже почувствовать.
рвутся тонкие тросы
хрупких мостов отношений.
крепнут только обиды,
в которых нежатся люди.
любимые отблески тают –
медленно сходят на нет.

кто-то хранит запах мокрых ладоней
в шкатулке из снов за впалой грудиной.
тысячи дней будет жить вместе с нами
боль от потери связующих нитей.

погода бросалась под нож.
в бухте горят фонари.
слышать не хочешь? ну что ж,
значит все впереди.
запах волос на манжетах разбросан.
нужно молчать об одном.
нужно казаться взрослым,
но в горле застрял ком…