Дощ падає знов, 
Я римую любов 
Із твоїми губами. 
Тут мають вони 
Колір вина 
І нагадують рани.

Світ хоче, як ти: 
Мати постать імли 
І наплічник легкий. 
Сірі очі твої 
І те саме ім’я.

А над нами нависає Матриця, 
І на лиця відкидає тінь; 
Я не знаю, що там завтра станеться, 
Але нам туди - летіть.

Я без тебе не існую. 
Цифрові дощі, віртуальні люди.

І блукають вулицями Матриці 
Зомбі з парасольками в руках. 
Може, всі ці монстри тільки маряться - 
Але все одно стріляй! 
Кров падає знов, 
Залишає сліди, 
Має присмак вина. 
Ти повторюєш «ні» - 
І я тисну «Delete», 
І триває війна.