Ми ідем на дев’ятий день,
В нас закінчується вода,
Де не глянеш – один пісок,
Завойовує, мов орда.
Все навколо і поміж нас
І стискає на шиї пальці час.
Кожну мить озираюсь я – 
Там не має ніхто води,
Із останніх ми сил ідем,
Всі забули, чому й куди.
Стільки золота у мішках,
Але правда вже в моїх думках.

Караван!
Я віддам тобі моє золото, бо воно – обман.
Ти поведи мене туди,
Де чудодійної води океан.

Ми ідем на дев’ятий день,
В нас закінчуються слова,
Кожен раз той самий міраж,
Тільки тінь кожен раз нова.
Все з’являється поміж нас
І стискає на шиї пальці час.
Боже мій! Я не хочу так!
Дай же сил не здаватися!
Я не бачив, куди ішов,
Не хотів зупинятися.
Моє золото у мішках,
Та життя моє в твоїх руках.

Караван!
Я віддам тобі моє золото, бо воно – обман.
Ти поведи мене туди,
Де чудодійної води океан.

Караван!
Я віддам тобі моє золото, бо воно – обман.
Ти поведи мене туди,
Де чудодійної води океан.
Караван!
Забирай назад своє золото, бо воно – обман.
Ти поведи мене туди,
Де чудодійної води океан.