Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться,
Ой як болить моє серце,
А сльзи не ллються. 

Трачу літа в лютім горі
І кінця не бачу.
Тільки тоді і полегша, Як нишком поплачу. 

Не поправлять сльози щастя,
Серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок,
По смерті не забуде... 

Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі,
Чи щаслива та билинка,
Що росте на полі? 

Що на полі, що на пісках,
Без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці! 

Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися. 

Полетіла б я до тебе,
Та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе
З горя висихаю. 

До кого я пригорнуся,
І хто пригoлубить,
Коли тепер того нема,
Який мене любить? ?