Коли нічне небо осяяне
Спалахами блискавиць;
Або безхмарне воно
Та ллють світло зорі та місяць -
Ти на Перунів шлях подивись - придивись,
Але не на небо, а у чорний колодязь...

Там в’ються дороги аж до небокраю -
В кожного своя;
Нам від народження доля плете їх -
Й одна з них - твоя.

...Крізь поля йдуть стежки
Та гірськими хребтами;
Прямують крізь гроти
Та повзуть берегами
Мостами чи бродами перетинають
Річки та драгви;
У буревіях зникають...
В лісах губляться - щезають...

А ні зупинитись, а ні звернути
Зі шляху, що долею дано:
Заваду не обійти;
Злякавшись, ховатися марно!

Ти став на той шлях, щоб його пройти, -
Хай би як було важко! - Йди!
Крізь будь-що - не озирайся!
Не зупиняй ходи!

Шовками стелитиметься землею
Зів’яла та зім’ята трава...
Ітимеш довго - до смерті йтимеш
Стежками долі крізь ліс життя.

В’ються дороги, сплітаються -
Доля плете навмання.
Кожен має пройти свій шлях
До небокраю життя...