То тоді дівка-бранка, 
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала.
Словами промовляла: 
«Ой, козаки, 
Ви, біднії невольники! 
Та не лайте мене, не проклинайте,
Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати, 
То буде мені, дівці-бранці, 
Марусі, попівні Богуславці, 
На руки ключі віддавати; 
То буду я до темниці приходжати, 
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати». 
То на святий празник, роковий день Великдень, 
Став пан турецький до мечеті від'їжджати, 
Став дівці-бранці, Марусі, попівні Богуславці, 
На руки ключі віддавати. 
Тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, 
Добре дбає,— 
До темниці приходжає. 
Темницю відмикає, 
Всіх козаків, 
Бідних невольників, 
На волю випускає 
І словами промовляє:
«Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте,
Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава
не минайте,
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!»
Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, боже, у просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!