сл. Микола Устиянович
Верховино, світку ти наш,
Гей, як у тебе тут мило,
Як ігри вод, приве тут час,
Свобідно, шумно, весело.

Ой нема то краю-краю
Над ту Верховину,
То би мені погуляти
Хоч одну годину. 

З верха на верх, а з бору на бір,
З легкою в серці думкою.
В чересі кріс, в руках топір,
Буяє легінь до бою.

Є  мене топір топір, 
Ще й кована бляшка,
Не бояся того німця,
Ані того ляшка

Що то є нам Поділля край? 
Нам Верховина - Поділля.
А бори - степ, ялиця - май.
А звіра голос - весіллє.

Черемоше, Черемоше,
Бистра твоя вода.
Дівчинонько з Верховини,
Пишна твоя врода.