У полоні темноти, наче сон з’явилась ти. 
Та я прокинувся, тому що ти лишилась назавжди. 
Я кохав тебе, як міг, квіти клав тобі до ніг, 
Та білі мухи налетіли – вкрив любов холодний сніг. 
Ця любов мене дістала – перед очима матиляла, 
Цілий день, цілий день, цілий день мене пиляла! 
І я спокій втрачав, я на тебе кричав, 
Я горлянку зривав, як собака гарчав. 
Ну скільки вже можна мені тебе вчити – 
Ти дай мені трошечки перепочити, 
Ти вилізи з хати, ти піди погуляти – 
Людей подивитись, себе показати. 
Погуляла, покружляла, погуляла, покружляла, 
Людей подивилась, себе показала. 
Погуляла, покружляла, погуляла, покружляла, 
Та до мене назад ти оглоблі вертала.

Ні, ні я не ту кохав, не ті слова я говорив! 
Ні, ні я не ту чекав, не ту теплом своїм зігрів! 
Ніч, ніч осліпила нас – блакитних снів жадана мить! 
Ні, ні я не тій моливсь – любов украла ніч!

Мов настояне вино, випив я любов давно – 
Так добряче нализався, що мені вже все одно. 
Проживу без тебе я, ти давно вже не моя – 
Опинилась у в’язниці, тепер бог тобі суддя. 
Добре так, добре так – я тепер одинак! 
Добре так, добре так – я тепер холостяк! 
Та твоє миле обличчя мене знов до себе кличе, 
І цієї мани не позбутись ніяк!

Як приснишся вночі – то хоч бери та кричи – 
Закриють очі глядачі, затулять вуха слухачі! 
Не хочу знати, де ти, і знати, де тебе знайти. 
Ти розумієш, чи ні? Ти не потрібна мені!

Ні, ні я не ту кохав, не ті слова я говорив! 
Ні, ні я не ту чекав, не ту теплом своїм зігрів! 
Ніч, ніч осліпила нас – блакитних снів жадана мить! 
Ні, ні я не тій моливсь – любов украла ніч