Вже майже на виході, з усіма прощаючись,

Вона раптом тицьнула мені в руку якийсь папірець.

Я підморгнув по-змовницьки,

Вона вщипнула мене за сідницю.

Я провів її замріяним поглядом, 

Дістав із кишені подарунок від неї, 

Який виявився чеком з бару, на одній стороні

Зберігся ще теплий відбиток губ і номер телефону.

«Yes!» - сказав я собі і продовжив пити.

 

 

За тиждень, збираючись прати речі, 

Той папірець знайшла моя дівчина.

Далі все відбувалося, як у класичному серіалі:

Я дивився футбол, матч майже закінчувався,

Наші тоді блискуче вграли росіян

(чи не-росіян, чи збірну якоїсь дружньої з Росією країни,

Правду кажучи, зовсім не пам’ятаю, 

Хоча краще-таки, аби то були росіяни),

Я щось голосно викрикував, 

А вона ввійшла до кімнати з питанням:

«І що це має означати?», показуючи

Той куртуазний папірець.

 

Я одразу все зрозумів

(з жінками завжди так – завжди одразу 

Розумієш критичний ступінь небезпеки, 

Сейсмологічні ризики, так би мовити), 

І тому сухо відповів: «Вперше бачу»,

Поцілував у  шию і знову втупився в екран телевізора.

 

А про себе думав:

Вибач, я не зміг поділитися з тобою любов’ю,

Прости, я відрікся від тебе швидше, ніж це зробив би Іуда,

Але дай мені ще один шанс,

Я обіцяю виправитися.

І зубритиму напам’ять, як вірші,

Всі твої дані, з номером телефону 

Включно.