Мало хто розуміє специфіку політичної боротьби,
громадяни згадують про політиків лише на певній стадії непрухи й злоби,
мовляв, головне – потрапити до прохідної частини списку, а там що хочеш роби,
можеш прямо в сесійній залі курити свої гриби.

Насправді доля українського політика невдячна й тяжка -
скільки треба вибухати генессі й винюхати порошка!
Не дивно, що в політиці виживають лише монстри типу міністра Цушка,
або «педерасти» типу позафракційного депутата Ляшка.

Умови роботи депутата невтішні й сумні -
їх примушують голосувати в будні і вихідні.
Тому замість займатися економікою й ліквідовувати заборгованості по зарплатні,
вони краще знову де-небудь поб’ються з приводу якої-небудь ***ні.

Депутат без недоторканості, ніби птиця без крил -
доки ти вимахуєшся перед виборцями, хтось уже пхає тобі в багажник тротил.
Країна має серйозний бюджет, вона як вітрильник із тисячею вітрил.
Але спробуй розділити все це бабло всього на пів тисячі рил.

Патріотизм політика – це алюміній та антрацит.
Національні інтереси політика – це підсісти на російський халявний транзит.
Знають усі православні, всі правовірні й останній хасид -
кожен політик працює лише на себе, тому що він в принципі паразит.

Але серця їхні - дикий солодкий мед і душі їхні – божа роса.
І по смерті усі політики обов’язково потраплять на небеса.
І всі святі вчитимуть їх співам та різним заняттям простим.
І знаючи як вони люблять роботу, можна лише поспівчувати усім святим.