Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
і в руці перо не зміниться спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
З якої ви п*єте: змагайся і кріпись!

І ми їх даємо не залазнім гимні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
Бо швидко прийде день і у завісі димній
Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.

Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для Вас.

Гойдайте ж кличний дзвін!
Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж, радістю життя вас напоївши щерть,
-
Без металевих слів і без зідхань даремних,
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!