Вона давно стоїть серед твоїх доріг
а ти проходиш повз..незнаєш
Мов дівчинка мала, розгублена й сумна
Вона лише тебе чекае
Розгублена й сумна, мов дівчинка мала
Вона на мене трохи схожа
Але на сотні літ, в однім зійшовся світ
без тебе можу я, вона не може

Коли проходиш ти, з своєї висоти, за гордістю..краси не бачиш
Але усе дарма..в її душі нема нікого хто би більше значив
Нікого тільки ти, та як розповісти
що на душі вітри і зливи
Якби ти тільки знав, як мало треба їй
щоби вона була щаслива

В її ясних очах бринить німа печаль
та вірне сердце лиш чекає
Одного разу ти
не зможеш повз пройти
її побачиш і впізнаєш
І квіти розквітуть, засяє сонце знов
Замовкнуть вітри, стихнуть зливи
І зрозумієш ти
Як мало треба їй
Щоби вона була щаслива
І зрозумієш ти
Як мало треба їй
Щоби вона була щаслива