Пущені пруживим, тугим луком,
В чорну пітьму дзвінко полетіли
Ковані Огнистим Локі стріли,
Чорну ніч розколивали звуком.
Горда дума на чолі блідому:
Десь Судьба захована в безмежжі!
Блиск вогню цілує горді вежі,
Блиск вогню на овалі шолому.
Непобідна посестро Валькірій!
Чом ця стрілка збилася з дороги,
Заблукала в мій далекий вирій?
Адже я співець самотній,
Не герой, що переміг Ліндвурма!
Я лиш арфа - Я не сурма. 
Де заховано твій безцінний дар - 
Крилату гостю з вістрям золотим?
Великий Світ. Та радитись ні з ким
Не має в ньому мандрівний кобзар.
Великий Світе! Замалий твій храм
Для світлих жарів - золотистих стріл!
Створю ж у серці другий небосхил,
Йому в опіку скарб цінний оддам.
І вже іду веселими стежками
У світ, у світ - іду, немовби плив.
Несу пісні, змережані казками,
І повні жмені нескінченних див.
І вже іду веселими стежками
У світ, у світ - іду, немовби плив.
Торкаю струни вмілими руками,
Вони ж бринять, як усміхи тятив.

Гей, несу я казки та пісні,
Гей, мандрую від хати до хати...
Але мре моє слово крилате
І минають без радощів дні.
Десь у темній печері на дні
Змій поклав свої царські палати
І віки вже те царство прокляте
Глушить людські казки та пісні.

Прийде час. Вирву з серця стрілу!
Стане арфа напруженим луком,
І розітнеться спів золотий.
І на вкриту кістками скалу
З диким ревом смертельним і грюком
Впаде мертвий побіджений змій