Семен Запупа (народна поема)
(народна поема в стилі "Енеїди" та „Луки Мудищева” написана ймовірно 1960-70 роки)

Недавно теє приключилось,
що розказати хочу я:
як дві знайомі молодиці,
вродливі, статні, білолиці,
на смерть побились за хлуя.

Було це в місті Пизлогубцях,
що розляглось кругом ставка.
у Межиніжівськім районі,
на Колодупівськім кордоні,
в місцині Колосраківська.

Буде тому, щоб не збрехати,
років, либонь, із тридцять три:
закон рішили в нас схвалити,
щоб байдель власний заложити,
аби були свої курви.

Закон, загалом, непоганий,
передбачалось в ньому так:
жінок своїх і шанувати,
і строго щонеділі грати,
а в будні дні ходить в бардак.

І тим відразу скористались
заможніші міські пани,
що тільки про закон дізнались,
то дома вже і не є...лись,
а все ходили на курви.

Але й жінки не в тім’я биті
(їх трохи кривдив той закон)
не захотіли шануваться,
і нишком почали є...ться,
та, правда, тільки на кондом.

Усякого грання фігури
з паризького журналу мод
і швидко й добре розучили -
і місту в задницю вкрутили
Дупомахательний завод.

Таке-то лихо в нас творилось
у той спокійний мирний час,
ніяк було вже завертати,
ніяк закону касувати,
так доля покарала нас.

Та ви пробачте, добрі люди,
що не до ладу мій росказ –
по-старості заговорився,
від теми трохи відхилився,
та вже почну у добрий час.

У нашім місті від базару,
гонів із двоє навпростець,
у пишних хатах, як палатах,
в чудових двадцять двох кімнатах,
пребагатющий жив купець.

Та що маєтки, статки й слава,
коли старий уже він став,
давно дівок полишив грати,
мав прутня тільки, щоби сцяти,
і дупу корком затикав.

Купець усе ганяв по справах,
і рідко дома ночував,
а що зовсім був не грайливий,
то жінці в дар на сон хропливий
„небогу” інколи лизав.

Була ж то жіночка нівроку,
і віком років з тридцять три,
було колись як глипне оком,
як випне цицьку ненароком,
то аж у яйцях защемить.

А пещена була, як ланя,
серед добра і гаразду,
тож дупа пнулася кричуще,
що нашим жіночкам присуще,
а що казать вже про піхву !

Була покрита волосками,
м’якенькими що той пушок,
і соковита, і глибока,
аж крапала солодка мука,
як масельце на пампушок.

Та нащо їй краси тієї,
коли, в достатку живучи,
сумує бідна і марніє,
і лиш тоді повеселіє,
як член присниться уночі.

Ось так судьба з людьми і грає:
одні – від перетраху мруть,
а другі ж мають ту хворобу,
що терплять муки недолюбу,
і доленьку свою клянуть.

Ото і наша молодиця,
яка б хороша не була,
та років з десять не кохалась,
і з недолюбу аж всцикалась –
така, як сказано, судьба.

Була у неї і сусідка,
що за двором її жила,
і теж хороша, і вродлива,
та понад міру вже грайлива,
за члена б душу віддала.

Ця теж давненько не кохалась,
і раз призналася мені,
що в подруга її Гаврила
півпрутня та яйце відбила
москальска куля на війні.

Бувало, ввечері зійдуться,
про трахи мріють, трясучись,
вином дешевого обіп’ються,
слізьми від розпачу заллються,
усе нагодоньки ждучи.

І геть терпцю їм не ставало,
як по домівкам розійшлись,
вже, спати ідучи, на нічку,
лойову грубу брали свічку
і самотужки так товклись.

Та вередлива доля-мати
не все, як мачуха бува,
часом усміхнеться ласкаво,
то знову сраку нам наставить,
щоб не нудне було життя.

Одного дня купця дружина
дивилась з будів у вікно
на горобців, які кохались,
а потім пристрасно кидались,
на свіжонасране гівно.

Не було більш на що глядіти,
і вже, було, зібралась спать,
як – гульк! – побачила хлопчину,
що, притуливши бік до тину,
зібрався видимо посцять.

Поглянувши у різні боки,
штани узявся розстібать,
та й вийняв, чималу дубину,
(хто й що, як кажуть, дарить сину)
та й став, помахуючи, сцять.

Посцявши так,