Утекти б од себе геть світ за очі,
у небачене, нечуте, у немовлене,
де нема ані осмут, ні радощів,
де ніщо не збавлене, не здолане.
Жив би там - безоко і безсердо,
жив би так, як опадають вниз,
поріднившись із земною твердю,
до якої намертво приріс
поглядом, і серцем, і думками
(хто тебе такого віднайде?).
Нерухомий і крихкий, як камінь,
Нерухомий і крихкий, як день,
що зотлів і вижарів і знов
котиться з мулькавого поранку.
Ти - Адам. Журба - твоя коханка,
а земне тяжіння - то любов.