У всякого своя доля 

 І свій шлях широкий, 

 Той мурує, той руйнує, (8) К З

 Той неситим оком (9) К З

 За край світа зазирає, (10) К З

 Чи нема країни, 

 Щоб загарбать і з собою 

 Взять у домовину. 

 Той тузами обирає 

 Свата в його хаті, 

 А той нишком у куточку 

 Гострить ніж на брата. 

 А той, тихий та тверезий, 

 Богобоязливий, 

 Як кішечка підкрадеться, 

 Вижде нещасливий 

 У тебе час та й запустить 

 Пазурі в печінки, – 

 І не благай: не вимолять 

 Ні діти, ні жінка. 

 А той, щедрий та розкошний, 

 Все храми мурує; 

 Та отечество так любить, 

 Так за ним бідкує, 

 Так із його, сердешного, 

 Кров, як воду, точить!.. 

 А братія мовчить собі, 

 Витріщивши очі!