Знову місяць блукає зоряним небом. 
Знову чую скрізь сон тихі кроки твої. 
Я не знаю тебе, я не знаю про тебе. 
І для чого приходиш з далеких тих днів. 

Так багато у тебе хотів запитати, 
Та напевно як завжди не вистачить слів. 
Скільки повзати ще нам, а не літати? 
І для чого приходиш з далеких тих днів? 

Приспів 1: 
Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні. 
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант. 
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині. 
Ти мені пробач, незнайомий мій брат. 

Ніби все у нас є, більше навіть не треба: 
Синє небо і жовте колосся ланів. 
А насправді ми просто тікаєм від себе. 
Ти про це нагадав нам з далеких тих днів. 

Приспів 2: 
Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні. 
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант. 
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині. 
Ти мені пробач, незнайомий мій брат. 

Стогнали гори, ридали ікони... 
Спадали зорі комусь на погони... 
Червоне поле, червоне небо... 
Такого не треба, більше не треба! 

Речитатив: 
І на віки віків, повсяк час і нині 
Будуть дивитись на нас твої очі сині... 
Березові хрести, і земля у руїні, 
І останні слова: "Cлава Україні!"

Приспів 3: 
Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні. 
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант. 
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині. 
Ти мені пробач, незнайомий мій брат. 

Приспів 4: 
Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні. 
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант. 
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині. 
Ти мені пробач, незнайомий мій брат.