Такий вечір буває раз на рік
Мільярд на еру. П’ять на чоловічий вік
Берег океану, гітара на піску
І я хочу сказати, що шукав саме таку

Вона з іншої країни, нам бракує слів
Амури коло сонця припинили спів
Стріли загострили, навели приціл
Але піднявся вітер, застив їм очі пил

Були ми на прицілі, tu me monque, mon amie
Про те, що не відбулося, шкодуємо самі
Чому пізно розумієш, як маєш, то тримай
Я це ніколи не забуду. Гітаро, грай

Літо. Ніч. Піонерський табір.
Перша пісня. Перший алконапій
Карі очі, їм майже чотирнадцять
Той, хто керує, увімкнув повільні танці.

Ми біля вогню, гріємо долоні
Пальці прагнуть опинитися в полоні
Пісня позабулася, але лишився грув
Як же її звали? Я забув.

Я забув все, те що важило
Я забув, я забув
Все, що сам відчув я наживо
Я забув, я все забув

Погано – не назавжди. Назавжди – ніяк
Але прошу, ти не думай, що вийде саме так
Ти пригадай ті миті, коли сонце у зеніті
Коли ви несамовиті, до кінця відкриті

Бо потім буде пізно, потім стане зле
Сплять амури кляті, не чують мене
Ти теж мене не слухай, просто пам’ятай
Не забувай нічого. Гітаро, грай