музика та слова Тараса Петриненка

музика виграває 
і жалю завдає,
Либонь собі гадає, 
що серце в грудях є,

А серце б’ється, плаче 
на втомлених руках,
Воно струмком гарячим 
крізь пальці протіка.

Музико грай, грай, грай!
Бо вже біліють скроні.
Не зупиняй шалених пальців біг.
Вже видно край, край, край
Стежини на долоні,
То ж поспішай дограти все, що міг,
Поки ще маєш час...

Крізь саморобні грати 
руїни сірих лиць,
Він знову буде грати 
під поглядом рушниць.

Чи ти, музико, знаєш, 
по кому ти в журбі?
Сьогодні ти заграєш, 
а завтра по тобі.

Музико грай, грай, грай!
Бо вже біліють скроні.
Не зупиняй шалених пальців біг.
Вже видно край, край, край
Стежини на долоні,
То ж поспішай дограти все, що міг,
Поки ще маєш час...

А що ж то я?
Ось, що добрі люди - я гуляю, бенкетую
В неділю і в будень, а вам нудно, жалкуєте.
Єй богу, не чую, і не кричіть.
Я свою п’ю, а не кров людськую.

Музико грай, грай, грай!
Бо вже біліють скроні.
Не зупиняй шалених пальців біг.
Вже видно край, край, край
Стежини на долоні,
То ж поспішай дограти все, що міг,
Поки ще маєш час...

Поки ще маєш час... 
Поки ще маєш час...
Поки ще маєш час...
Поки ще маєш час...
Поки ще маєш час...
Поки ще маєш...