Якось Мойсей, блукаючи по пустелі, зустрів пастуха. Мойсей провів із ним цілий день, допоміг подоїти овець. Коли вже стемніло, пророк зауважив, що пастух відлив трохи молока до посудини і поставив її на скелі, недалечко від того місця, де вони ото перебували.

Мойсей спитав пастуха, для чого він поставив там молоко. Пастух відповів: «Це молоко для Господа Бога».

Пророк попросив пояснити. Пастух сказав: «Я завжди наливаю трохи найліпшого молока і жертвую його Господу Богу».

Мойсей відчув обов’язок виправити віру пастуха, а тому повів бесіду далі: «А чи Господь Бог п’є це молоко?»

«Звичайно», — відповів пастух.

Мойсей узявся пояснювати, що Бог є істотою духовною, а отже, не може пити молока. Пастух не йняв віри. Відтак Мойсей запропонував йому сховатися за кущами і прослідкувати, чи Бог п’є його молоко.

Уночі, у місячному світлі, пастух побачив, як із пустелі прибіг лис. Пильно оглянувши все довкола, звір підбіг до молока і став похапцем його хлебтати. А за якусь часину знову зник у пустелі.

Наступного дня Мойсей помітив, що пастух дуже сумний.

«Щось не так?» — спитав він. «Ти мав рацію, — важко зітхнув пастух. — Господь Бог є чистим духом і не п’є мого молока».

Мойсей здивовано вигукнув: «Ти мав би бути задоволений! Зараз-бо знаєш про Бога більше, аніж кілька днів тому».

«Це правда, — визнав пастух. — Але тепер я позбавлений єдиного способу виявити Йому свою любов».

Мойсей зрозумів ці слова. Він відійшов і став ревно молитися на самоті. Уночі йому явився Бог і мовив: «Мойсею, ти припустився помилки. Це правда, що Я є істотою духовною, але Я з радістю приймав молоко, яке пастух приносив Мені як знак своєї любови. Оскільки Я того молока не потребував, то ділився ним із лисом, який так його любить».

Є-бо такі, що, посівши всі розуми, висміюють віру простих людей. Згадаймо сповнену радости молитву Ісуса:

«Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам. Так, Отче, бо так тобі було до вподоби» (Мт. 11, 25-26).

Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»