Одного разу добрий Бог вирішив створити... маму. Шість днів та ночей Він роздумував і експериментував. Та ось з’явився ангел і каже:

– Ти стільки часу тратиш на неї!

– Так... Але чи ти читав вимоги замовлення? Вона повинна складатися зі 180 рухомих частин, які можна було б при потребі замінити, її поцілунок має лікувати все – від зламаної ноги до розчарування в коханні, також вона мусить мати шість пар рук.

Ангел похитав головою і недовірливо спитав:

– Шість пар рук?

– Не в руках проблема, – відповів Бог, – а в трьох парах очей, що вона повинна мати.

– Аж стільки! – скрикнув ангел.

Бог ствердно кивнув. Потім додав:

– Одну пару, щоб бачити через зачинені двері, коли питає: «Що ви там робите, діти?», навіть якщо вона вже знає, що вони роблять. Іншу пару – на потилиці, щоб бачити те, що не мала би бачити, але що має знати. Ще іншу пару, щоб таємно сказати синові, який попав у халепу: «Розумію, сину, і люблю тебе».

– Господи, – сказав ангел, – вже пізно, йди відпочивати.

– Не можу, – відповів Господь. – Вже майже закінчую.

Ангел поволі обійшов навколо моделі матері.

– Надто ніжна, – сказав, зітхаючи.

– Але витривала! – відповів Господь із запалом. – Ти не можеш уявити собі того, що може зробити чи перетерпіти мати.

– Вміє думати? – спитав ангел.

– Не тільки думати, а вміє також дуже добре користуватися своїм розумом і пристосовуватися до обставин.

Тоді ангел схилився над моделлю і доторкнувся пальцем до її обличчя.

– Тут щось стікає, – сказав здивовано.

– Так, це – сльоза, – відповів зі смутком Бог.

– А для чого вона? – спитав ангел.

– Щоб висловити радість, смуток, розчарування, біль.

– Господи, Ти – справді геній! – вигукнув захоплено ангел.

Тихим меланхолійним голосом Бог прошепотів:

– Правду кажучи, це не Я створив... ту сльозу...

(Ерма Бомбек)

Бог не створив сліз. То чому їх творимо ми?

Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»