І
 Восени так солодко чіплятись за минуле
 Раз прийшли у груди ті, кого нема вже. З ними
 те, чого не буде: сіли, побалакали, поплакали.
 Тоді між хмарами у небі ще були сині плями. Так буває восени.
 Іноді так солодко бити по собі минулим.
 Так, щоб без тями (мамо-мамо-мамо).
 Знаєш, хтось у голові моїй ріже дірку. Звідти пустить кіноплівку -
 чорно-білим по живому: на, пригадуй, як буває восени
 В тумані вчора бачив вранці сірі башти
 Знаєш, з них очима вікна. Іноді зненацька страшно
 Ніби шось важливе дуже вчора я програв в азарті
 Їду ось тепер в плацкарті туди, де буду довго…
 Тепер я знаю, як буває восени
 Я питав. Може чув хто, може, ні.

 ІІ
 Восени скрізь жовте. Сині плями позникали
 Я питав - куди? Коли? Чі є на цьому дні корали?
 Шось відповіло: нє-а. Шось посміхнулось криво
 Я відчув, що все даремно, що все мимо. Пішла злива.
 Как-как-кап-кап. Як сльози із очей Марусі
 Мокрі люди в однині. Може, плачуть. Може, ні
 Немов бабусі шорхають додому, як в ніч
 зникають з неба плями сині. Знаєш, так буває...
 Зробивши сальто, листя вниз стрибало, як
 у цирку люди. Йшли дощі, як під копірку. Та, як
 зірки вранці рано, все, жовтіючи, зникало. Тим часом
 десь у небі мої хмари плями сірі знов плясали в однині
 Тепер я знаю, як буває восени
 Я питав. Може чув хто, може, ні.

 ІІІ
 Далі все мовчало довго. Трохи змерз я. Був ранок сивий
 Та новим асфальтом білим (що ж робити?) пішов додому
 Я та сніг не розуміли. Сталось що? Навіщо? Чому?
 Що я питав так довго вчора… у мікрофона...