в третій ночі
чекаю на тебе
і вже не п'ю міцної кави
бо п'янію від чорного чаю

ти собі десь ходиш,гуляєш
а я як дибіл
все чекаю й чекаю
пробудивши минулі почуття

якби не було цих почуттів
я би не був самим собою
і тепер я розумію,
що п'янію від тебе
а не чорного чаю

ці рядки як ніколи прозорі
раптом втратили свій сенс
але сон ніколи не прорветься
поки почуття ці живі

у полоні цих чотирьох стін пустих
у цій тихій кімнаті,
я марю, уявляючи,
як світ зовні проноситься мимо,
і час завмирає всередині мене

час все ще стоїть на місці,
але життя швидко згорає.
мені все це сниться?
та ні,сон тільки починається...