А може так не треба,
Чи варто зупинитись на мить,
Або заплющити очі та вниз не дивитись?
Не хочу стати я сірою тінню безмовною,
З холодними стінами думками ділитись,
До самої прірви, до згубного краю ступаю,
Ногами міряю страх та я ще не певний,
Чи знову повірю словам, що тремтять на губах?!

Зупини час... Скільки лишилося нам?
Прожени біль... Знову між нами стіна...

Зачинені двері, застиг погляд на стелі,
Так дивно, як лунко годинником тікає пульс
І не так вже й цікаво, що стане відтепер,
І неважливо ніскільки чи впаду або зірвусь
До самої прірви, до згубного краю ступаю,
Ногами міряю страх та я ще не певний,
Чи знову повірю словам, що тремтять на губах?!

Зупини час... Скільки лишилося нам?
Прожени біль... Знову між нами стіна...

Мій біль стане стіною, спробуй розбити,
Якщо є сили...
Не зупинили, час тікає, ще ближче до прірви,
А ми не змінили нічого,
Лишилася крихта остання до згубного краю,
Не вірю, не знаю...
І далі ступаю, на жаль, не помічаючи сенсу,
Наче згасаю...