Ой, у лузі по долині
Вечір вистелив росу.
Розплітав козак дівчині
Туго сплетену косу.
А вона його питала,
Чи він щиро покохав.
Якщо ні – його благала.
Щоб коси він не займав.

Ой, у лузі по долині
Ранок вистелив туман...
Не сказав козак дівчині
Що любов його обман.
Він сказав їй на прощання:
"Ти чекай, і я прийду."
І залишив їй страждання,
Замість радості – біду.

А вона його чекала,
Вірила його словам.
Свою косу не давала
Розплітать чужим рукам.
Ой, у лузі по долині
Від дівочих сліз роса...
Посивіла на дівчині
Нерозплетена коса.