Румунський богослов о. Думитру Станілоає (1903–1993) – єдиний сучасний православний теолог, якому вдалося створити повноцінну догматичну систему, що відповідає нормам прийнятим в сучасному християнському дискурсі щодо теологічних теорій.

В ранній перерід власної творчості Д. Станілоає прийшов через зацікавлення творчістю св. Григорія Палами до вивчення спадщини всіх мислителів грецької патристики. При цьому поступово сформувалася залежність від найбільш видатного метафізика серед грецьких отців – св. Максима Сповідника. Лише взявши теологію св. Максима за взірець для власних філософських та теологічних побудов, Д. Станілоає зміг створити першу повноцінну систему неопатристичної догматики.

Св. Максим для Д. Станілоає є такою ж основою для творчості, як св. Тома для сучасних неотомістів. Д. Станілоає, фактично, стає засновником неомаксиміліанства – і це виявляється єдино можливою формою неопатристичної теології, що відповідала сучасному рівню світової філософської та теологічної думки. Фактично Д. Станілоає здійснює те, що було задумано Г. Флоровським як неопатристичний синтез в частині створення догматичного вчення як фундаменту для всієї теології, для неопатристичного синтезу як цілісної систематичної теології.

Для створення власної версії православної догматичної теології о. Д. Станілоає використовує не лише досягнення св. Максима Сповідника, але і філософію М. Гартмана, чиї теорія пізнання та онтологія найбільш близькі до максимових. Творче використання філософії М. Гартмана дозволяє о. Д. Станілоає поставити власну догматику в контекст дискусій навколо нової онтології, в якій приймали участь філософи М. Гайдеггер, М. Гартман, М. Шелер, теологи К. Раннер, Ю. Мольтман, Г.-У. фон Бальтазар. В праці «Ісус Христос, або відновлення людини» (1943) о. Д. Станілоає робить відповідні посилання на сучасних філософів та теологів, а в більш пізніх працях, написаних за комуністичної влади, уникає по можливості таких прямих посилань. О. Д. Станілоає в усіх своїх працях активно шукає православні відповіді на загальні питання, які постали під час філософських та теологічних дискусій першої половини двадцятого століття. Зазначимо, що філософія і теологія сьогодення живуть в руслі, заданому цими дискусіями. І якщо в католицизмі все більше стає зрозумілою фундаментальне значення синтезу Г.-У. фон Бальтазара для теології сьогодення і майбутнього, то в православній теології аналогічне значення синтезу о. Д. Станілоає лише починає усвідомлюватися.

ВХІД ВІЛЬНИЙ

Пропоную прочитати декілька статей по темі:
 [bad word] /theology.in.ua/ua/bp/theologia/dogmatic/God/37934/
 [bad word] /theology.in.ua/ua/bp/theologia/dogmatic/God/37935/ [bad word] /theology.in.ua/ua/bp/theologia/dogmatic/God/37939/ [bad word] /theology.in.ua/ua/bp/theologia/dogmatic/God/37940/

Попередні виступи:

https://docs [bad word] [bad word] 
https://docs [bad word] [bad word] 
https://docs [bad word] [bad word] 
https://docs [bad word] [bad word]