ОЙ, АНДРІЙКУ (музика, слова Ольги Богомолець)

Ми з тобов стояли тай на полонині
Де тепер мандруєш, що сама я нині?
З ким рахуєш зорі з вечора до ранку?
Лиш твої мя очі сняться до світанку…

Ой, Андрійку, куди ж то я дивилась
Що твоє кохання до мене забарилось?

Квіти я збирала та й плела віночок,
Скільки не гукала, не прийшов в садочок,
Тоді свій віночок в річці окропила,
На стрункій березі я його почепила.

Ой, Андрійку, де ж були мої очі
Що твоє серденько не чекає ночі?

Як ти будеш їхать конем по дорозі,
Серденько, побачиш ти мене у тривозі.
Повертай ти коня, коня вороного,
Бо на всьому світі люблю тя одного.

Ой, Андрійку, де ж були мої очі
Що твоє серденько ДО ДРУГОЇ ХОЧЕ?
Ой, Андрійку, куди ж то я дивилась,
Що твоє кохання до мене забарилось?
Ой, Андрійку, ой...

[ОЙ, АНДРЕЙКА

Мы с тобой стояли между гор в долине.
Где теперь гуляешь, что ж одна я ныне?
С кем считаешь звезды до утра ты где-то?
Лишь твои мне очи снятся до рассвета…

Ой, Андрейка, куда же я смотрела,
что любовь твою ко мне я проглядела?

Собрала цветочки и сплела веночек.
Сколь ни окликала, не пришел в садочек.
Я уж свой веночек в речке окропила,
на берёзку стройную я его нацепила.

Ой, Андрейка, где ж были мои очи,
что твоё сердечко не ждёт нашей ночи?

На коне проедешь мимо по дороге,
милый мой, заметишь ты меня в тревоге.
Поверни обратно, милый, вороного,
лишь тебя на свете люблю, как родного.

Ой, Андрейка, где ж были мои очи,
что твоё сердечко быть с другою хочет?
Ой, Андрейка, куда же я смотрела,
что любовь твою ко мне я проглядела?
Ой, Андрейка, ой…]