Листопад

Поети складають пісні, не гаючи часу свого на землі.
Системи працюють, їх пильнують, купляють, засуджують, лікують.
Свідомість їх не потрібна нікому й кохання приречене в світі тварин,
З якого постала Людина, на неї ти так не дивися, вона ще дитина!

Прийшов листопад і раптом ти зрозумів, що не маєш снів
З тих пір, як твоя крів отруєна ядом стріл.
Щоночі тіло твоє вмирає, душа тікає й проникає
За стіни багатоквартирних домів, у шоці від того, що діється з нами...

І знов забуває, куди вертає, фізичне тіло собі шукає
У світі тварин, потоці машин, поганих пісень, сумних очей,
Картин, від яких псується крів. А може, це просто прийшов листопад,
А ти ще не звик до природніх змін? А може, тебе вже нема?

Не треба спішити жити, раптом прокинутися й зрозуміти
Усе, що ся діє навколо, побачити в новому цвіті
Стільки ясних очей, красивих людей, пісень, що гукають жити
Наших дітей у майбутній день, обняти й благословити!..

Поети складають пісні, не гаючи часу свого на землі.
Системи працюють, їх пильнують, купляють, засуджують, лікують.
Вони замовкають, поволі зникають, пісні забуваються, люди лишаються
В стінах багатоквартирних домів, з яких вже ніколи на Світ не вертаються!